Закарпаття: Закони соціального "дна", або Діти – знаряддя для наживи

Однією з таких державних установ є міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. В Ужгородській міській раді ця ділянка роботи підпорядкована заступнику міського голови Юліані Бедь. Не мало часу вона віддала роботі з дітьми. Тому долі дітей, молодих людей – вихідців із неблагополучних сімей її хвилюють особливо. Адже часто так трапляється, що, не маючи звідки отримати допомоги, люди йдуть просто в центр. Передусім це стосується моральної розради, психологічного порятунку, надання юридичних консультацій та інших видів допомог.

– Ми працюємо в кількох напрямках, – розповідає Юліана Петрівна. – Це профілактичні рейди з метою вилучення неповнолітніх із криміногенного середовища, влаштування дітей у притулки, проведення різноманітних лекцій, тестувань, тренінгів у навчальних закладах міста з метою запобігання наркоманії, злочинних проявів тощо. Причому в роботі з молоддю використовується новітня методика, коли в молодіжне середовище йдуть не педагоги, міліціонери та лікарі, а ті молоді люди, хто пройшов усі кола пекла, але зумів вибратись на пряму стежину вільного від згубних проявів життя. Такий волонтерський рух уже виправдав себе і широко використовується в усьому світі.

Бажають допомогти своїм ровесникам і прості студенти, активісти молодіжних громадських організацій, співпрацюють із центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, міліцією, соціальними установами, проводять різноманітні заходи, акції щодо поширення серед молоді знань про наслідки вживання наркотиків, алкоголю, розповсюдження ВІЛ-інфекції, залучають до активної громадської роботи умовно засуджених ровесників.

У результаті рейдів “Дитяча бездоглядність”, „Вокзал”, яких лише в нинішньому році було проведено 79, виявлено 159 дітей, що займаються бродяжництвом. З них 144 повернуто батькам, а 15 направлено в Закарпатський обласний притулок для неповнолітніх.

Говорячи про безпритульних дітей, Юліана Петрівна зазначила, що не всі вони із асоціальних сімей. Бувають випадки, коли діти з цілком забезпечених родин, потрапляючи під вплив вуличних компаній, починають виносити з дому гроші, речі. А потім, усвідомивши, що за такі вчинки отримають покарання від батьків, просто тікають із дому, поповнюючи ряди жебраків, волоцюг, злодіїв.

Нерідко буває й так, що до жебракування неповнолітніх, а то й зовсім малих дітей залучають дорослі, родичі, навіть батьки.

Таких неблагополучних сімей в соціальній службі стоїть на обліку 15, а в них неповнолітніх дітей – 26. Працювати з ними, зазначає пані Юля, досить складно. Батьки не бажають працювати, пиячать, діти бездоглядні. Але закон не дозволяє бути з ними жорсткими.

Доволі складною є процедура позбавлення батьківських прав. Ведучи асоціальний спосіб життя, такі горе-батьки навіть не переймаються можливістю, дарованою державою, отримати різноманітні грошові допомоги, влаштувати дітей в інтернатні заклади. А навіщо? Дохід жебрака на день інколи наближається до сотні гривень. Навіщо працювати?

Інколи на місто роблять “набіги” жебрацькі угруповання з інших міст. Наше законодавство не передбачає відповідальності за жебракування, тому такі волоцюги-перекотиполе нерідко вдаються до шахрайства та крадіжок. Впустила якось одна ужгородка таку смугляву подорожню з дитиною на руках води попити і позбулась 500 гривень. Потім розповіла, що знаходилась начебто під впливом навіювання: нічого не пам’ятає, що робила. Мабуть, через таку свою довірливість не схотіла звертатись до міліції. А шахраям – лише на руку.

Суспільство, саме того не підозрюючи, створило для певної категорії громадян таке собі “райське” життя. Твоєю долею опікуються державні органи, сердобольні городяни щедро дають милостиню, християнські фонди та церкви забезпечать одягом та нагодують. А куди піде денна виручка? На пиятику! Про покинутих напризволяще дітей такі батьки не думають.

Досвід роботи з представниками соці-альних низів суспільства наштовхнув на, здавалось би, неординарну думку. Юліана Петрівна – прибічник законодавчого затвердження норми примусового позбавлення материнства жінок аморальної поведінки.

– Бувало, зайдеш у таке помешкання, – розповідає вона, – горе-мамаша лежить п’яна, а замурзані дітлахи порпаються в побутових відходах. Така жінка народжує, не задумуючись, чим годуватиме дітей, як виховуватиме. А ті 8,5 тисячі гривень згодом будуть пропиті. Хоча може статись і таке, що вона їх і не отримає: це ж треба кудись іти, брати довідки. Але прийдуть добрі дяді і тьоті – дітям харчів дадуть, одежину справлять, у якийсь інтернат прилаштують. Скільки тих дітей у неї, вона вже й сама заплуталась, бо турбота одна – зранку очі залити.

Тож, виявляючи милосердя, подаючи жебрачці з малою дитиною на руках якусь копійчину, знайте: тому малюкові ні на молоко, ні на хліб не додасться, прикарманять дорослі. Жебрацький бізнес – він жорстокий. І діти в ньому – лише знаряддя для наживи.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати